Керована лекція, вправа «Лото».

Умови формування і розвитку мотиваційної сфери дитини

Проілюструвати взаємозалежність  рівня навчальної мотивації і рівня навчальної діяльності нам допоможе вправа «Лото»

Таким чином,  ми бачимо, що   мотиви, пов’язані з навчальною діяльністю дуже сильно пов’язані також з пізнавальною потребою. Пізнавальна потреба, в свою чергу,  пов’язана з практичною активністю.  Тому, починаючи з молодших класів, важливо розвивати пізнавальні потреби так, щоб пізнавальна мотивація стала провідною.  

ДОДАТОК 1

ЛЕКЦІЯ за технологією «Інтерактивна система нотаток»

Умови формування і розвитку мотиваційної сфери дитини

1. Мотиви. Види мотивів.

Будь-яка діяльність – це сукупність дій, об’єднаних спільними спонуканнями. Такі спонукання в психології називаються мотивами діяльності. Мотив – те, заради чого людина виконує діяльність

С. Л. Рубінштейн зазначав: „Мотив є спонукання, це джерело дії, що її породжує…»

У психологічній літературі розрізняють такі групи мотивів:

• пізнавальні (потреба в нових враженнях, в навчанні);
• соціальні (прагнення до самоствердження, збереження позитивних взаємовідносин з дорослими та іншими дітьми тощо);
• зовнішні ( бажання заслужити похвалу, уникнути покарання …);
• внутрішні (зацікавленість певною діяльністю, інтерес до процесу навчання…).

Одна й та ж сама діяльність зазвичай має не один, а декілька мотивів. При цьому один із них має основне значення, інші – менш значущі.

2. Мотивація, її призначення та характеристика в дошкільній та початковій ланках.

Але уявлення про те, що можна ззовні сформувати мотив – помилкове.

Є. Ільїн вказував „ Мотив – складне психологічне утворення, яке має вибудувати сам суб’єкт». Педагог лише сприяє цьому процесу через формування мотивації – створення умов, що сприяють виникненню мотиваторів: потреб, нахилів, інтересів, позитивного ставлення до діяльності, моральних принципів, установок, самооцінки.

Мотивація як спонука – важливий механізм активізації діяльності дитини будь-якого віку. Для чого? Навіщо? Чому? – кардинальні питання.

Чим характерна мотивація   молодшого школяра? Для учнів 1-2 класів ведучими мотивами є:

• потреба у нових враженнях,
• потреба отримати похвалу дорослих,
• бажання стати кращим;
• інтерес до світу дорослих, бажання діяти як дорослі;
• потреба у грі,
• потреба у навчанні як новій діяльності.

 Провідні мотиви учнів 3-4 класів:

- почуття обов’язку (значно зростає і перевищує пізнавальну мотивацію);

- бажання отримати високу оцінку (зростає до 3-4 класів);

- бажання уникнути покарання.

Основна мотивація – зовнішня, соціальна, примусова.

Мотивація   молодших школярів характеризується нестійкістю, що виражається у нездатності довгий час утримувати енергію, відсутністю сформованих намірів та стійкого інтересу до окремих видів діяльності.

Особливістю мотивації більшості молодших школярів є беззаперечне виконання вимог учителя. Соціальна мотивація навчальної діяльності настільки сильна, що вони навіть не завжди намагаються дізнатися, чому потрібно робити те, що говорить учитель. Вони люблять та поважають вчителя насамперед за те, що він вчитель, він навчає. Вони хочуть, щоб педагог був вимогливим, адже це підкреслює серйозність та значимість їх діяльності. Вимоги вчителя для молодших школярів – закон.

3. Особливості формування мотивації до навчальної діяльності.

Чому ж психологи, віддаючи належне зовнішній мотивації, на перше місце становлять проблему формування внутрішньої мотивації?

Відповідь на це питання дають дослідження В.Чиркова, які засвідчують, що:

1. Діяльність (навчання), яка ґрунтується на внутрішній зацікавленості, буде значно успішнішою, так як дитина зможе працювати довше без будь-яких зовнішніх підкріплень. Переважання ж зовнішньої мотивації знижує пізнавальну активність. Часто при зникненні зовнішніх стимулів втрачається інтерес до самої діяльності.
2. Діти, яких приваблює сам процес навчання, схильні обирати складніші завдання, що позитивно впливає на розвиток їхніх пізнавальних інтересів.

Діти із зовнішньою мотивацією вибирають простіші завдання і виконують лише те, що потрібно для одержання підтримки: оцінки, нагороди, похвали.

Наявність внутрішньої мотивації сприяє виявленню оригінальності, креативності; отриманню емоційного задоволення від подолання труднощів під час виконання завдання; підвищенню самоповаги, самооцінки дитини.

 А.Эйнштейн зазначав: “Велика помилка думати, що почуття обов’язку та примусу можуть сприяти учневі знаходити радість у тому, щоб дивитися і шукати»   Учені дійшли висновку, що матеріальне заохочення, а також будь-які зовнішні стимули, зменшують внутрішню мотивацію до навчання. Проте існує цілий ряд науково розроблених способів підвищення внутрішньої мотивації в навчальному процесі.

Способи підвищення внутрішньої мотивації дітей до навчальної діяльності:

1. За можливості скасувати нагороди і призи за правильно виконані завдання, обмежуючись лише оцінюванням та похвалою.
2. Якомога менше використовувати на уроках ( заняттях) ситуацію змагання. Краще привчати дитину до аналізу і порівняння своїх особистих результатів та досягнень. Ситуацію змагання можна переключити на ігрові види діяльності.
3. Намагатися не нав’язувати навчальної мети „зверху». Спільна робота з дитиною стосовно вироблення мети і завдань може виявитися значно ефективнішою.
4. Пам’ятати, що покарання за неправильне вирішення навчальних завдань є найостаннішим і найменш ефективним заходом, який завжди викликає негативні емоції й негативно впливає на ставлення дитини до навчання.
5. Намагатися уникати встановлених часових обмежень там, де це можливо, тому що це не лише пригнічує розвиток творчості, а й перешкоджає розвитку внутрішньої мотивації.
6. Стежити за тим, щоб навчальні завдання не лише відповідали віковим обмеженням, а й мали рівень оптимальної складності, сприяли виявленню майстерності та компетентності дитини. Регулювати рівень складності завдань, щоразу підвищуючи її.

7. Надавати дитині право вибору навчального завдання, не обмежуючи при цьому її свободи.
8. Підбирати навчальні завдання з елементами новизни та непередбачуваності, що сприяє формуванню внутрішнього інтересу під час його виконання.

9.Під час підготовки до уроків   треба враховувати, що

   Діти максимально засвоюють 90% від того, що роблять самі; 50 % - від того, що бачать; 10 % - від того, що чують. З першої по четверту хвилину уроку учні спроможні засвоїти 60 % інформації; з 5-ї по 23-тю – 80 %; з 24-і по 34-ту – 50 %; з 35-ї до кінця уроку – 6%. З 1-ї по 4-ту хвилину заняття діти засвоюють 60 % інформації; з 5-ї по 13-ту -80 %; з 14-ї по 22 – 25 %; на наступних хвилинах – до 20 % і менше. Інтелектуальна діяльність дітей супроводжується кризами уваги:

• перша – через 14-18 хвилин уроку (14—15 хв. Заняття);
• друга – через 11-18 хвилин уроку (5-6 хв. Заняття);
• третя – через  9-11 хвилин уроку ( 4-5 хв. Заняття );

- усі інші – кожні 5 хвилин (через кожні 2 хвилини заняття).

Тому головне на уроці   треба повторювати по кілька разів. Безперервна бесіда має тривати не більше 10-15 хвилин на уроці; на занятті тривалість безперервного читання для 6-річок не повинна перевищувати 8 хвилин, 7-річок – 10 хвилин. Оптимальна тривалість безперервного виконання письмових вправ – до 2 хвилин.

Переключення з одного виду діяльності на інший зберігає активність дітей на довший час.

10. Використовувати в роботі інноваційні технології навчання.

Інноваційні технології, можливі для використання в початковій шкалі:

• індивідуальний навчальний план з диференційованим змістом;
• метод проектів;
• навчання через співробітництво;
• введення системи методів та прийомів підтримки мотивації досягнень на   уроках;
• зміна системи домашніх завдань, введення перспективного планування домашньої роботи, комплексних завдань замість поурочних, диференційованих домашніх завдань на вибір;
• безкінечна система навчання, відміна поточної оцінки за академічні результати навчання при збереженні підсумкової оцінки;
• введення додаткової оцінки досягнень, тобто оцінки особистісного зростання;
• введення рейтингової шкали оцінки навчальних досягнень;
• програма розвитку здібностей учнів;
• програш випереджувального навчання;
• блочно-модульна організація навчального процесу; в позаурочній діяльності:
• програма розвитку самостійності молодших школярів «Навчись робити сам»;

- технологія колективного планування.