Cаврацька Ольга Іванівна,

психолог

Уманської ЗОШ І-ІІІ ступенів №14

Психологічні аспекти оцінювання успішності учнів

«Не можна допускати, щоб оцінювання знань виділялося з педагогічного процесу як щось відокремлене. Оцінка лише тоді стає стимулом, який спонукає до активної розумової праці, коли взаємини між учителем і учнем побудовані на взаємному довір’ї і доброзичливості. Якщо хочете, оцінка — це один з найтонших інструментів виховання. З того, як ставиться учень до оцінки, поставленої вчителем, можна зробити безпомилковий висновок про те, як він ставиться до вчителя, наскільки вірить йому й поважає його».

                                                                                                                                           В.О. Сухомлинський

Оцінка для молодшого школяра має велике значення. Вона виконує функції як нагороди, так і покарання. Це свідчить про те, що оцінка не тільки педагогічне поняття. Вона також є соціально-психологічним явищем, що є значущим у житті і діяльності учня. Як зазначав відомий педагог-гуманіст Ш.О.Амонашвілі, оцінка є регулятором життєвих відносин учнів у їхньому мікросоціальному середовищі. Статус дитини у класі, ставлення до неї вчителів і однокласників нерідко зумовлене тим, які оцінки вона отримує. У сім'ї ставлення батьків до дитини також часто детерміновано оцінками у школі. І якщо ці ставлення не відповідають рівню домагань дитини, вона  постійно знаходиться у стресовій ситуації

Про вплив педагогічної оцінки на емоційний стан учня йдеться в дослідженнях Ш.О. Амонашвілі, В.О. Сухомлинського та ін. Психологи, педагоги і вчителі одностайні в тому, що вона здатна викликати в учня гаму гострих і глибоких переживань: радість успіху, задоволення, сором за невдачу, підвищену тривожність тощо. Позитивні емоції, пов'язані з одержаною оцінкою, вчені вважають могутнім стимулом навчання, негативні – навпаки, погіршують загальний стан школяра, знижують його працездатність. Тому коли вчитель підбадьорює учня, схвалює його відповідь, роботу – це стенічно впливає на школяра. Проте стимулюючою може бути і негативна оцінка, але за умови, що вона  об’єктивна, і учень це усвідомлює.

Оцінювання на уроці досягнень учнів може набувати різні форми і мати певний психологічний вплив. Основними видами порівняльної оцінки є:

1. Оцінювання не відповіді учня, а його особистості («…знову забуваєш, ледачий, неуважний…»): учень не знає, що в його відповіді було правильним, чого вимагає від нього вчитель.

2. Опосередкована оцінка: відповідь учня оцінюється через відповідь однокласника. Така оцінка впливає на формування стосунків у класі.

3. Невизначена оцінка ( «так, сідай …»); мало ефективна тому, що фактично нічого зрозумілого для учня вчитель не сказав.

4. Негативна оцінка: коли педагог оцінюючи відповідь учня, вказує на допущені помилки, стверджує, що відповідь була неправильною. Така оцінка корисна, особливо якщо вона організовує учня на ліквідацію допущених помилок, прогалин у знаннях, мобілізує їх.

5. Оцінка-згода не ефективна для сильних, обдарованих у навчанні студентів і дуже ефективна для слабких.

6. Схвалення-підтримка особливо позитивно впливає на учнів, які втратили віру у свої сили, недооцінюють свої можливості, оскільки добросовісно працюють, але результати не відповідають їхнім старанням.

7. Оцінка-критика впливає на емоційно-вольову сферу учнів. Результат критики багато у чому залежить від способу спілкування вчителя й учня, стосунків між ними. Використовуючи такий вид оцінки, вчитель не повинен бути грубим, принижувати особистість учня. Систематичні приниження призводять до озлобленості.

8. Оцінку-бурхливе обурення педагог використовує рідко, залежно від того, кого оцінюють. У жодному разі не можна принижувати гідність дитини.

9. Оцінка-схвалення — використовується з урахуванням усіх психолого-педагогічних умов.

Розрізняють такі типові суб’єктивні помилки оцінювання у навчанні1: логічні помилки, помилки великодушності, помилки зверхності, помилки контрасту, помилки центральної тенденції, помилки близькості, помилки ореолу.

Помилка великодушності — це несвідоме завищення оцінок.

Помилка зверхності — це несвідоме заниження оцінок.

Помилки ореолу — це упереджене ставлення до певних осіб, наприклад до «відмінників» і «двієчників».

Помилки центральної тенденції — це прагнення уникнути крайніх оцінок (коли викладач принципово не ставить «5» і «2»). Наприклад, можна почути такі вислови з боку деяких викладачів: «На «5» знає тільки Бог, на «4» знаю я, а вам і «3» вистачить».

Помилки контрасту — це ситуації, коли знання, якості особистості і поведінка людини оцінюються вище чи нижче залежно від того, вище чи нижче виражені ті самі характеристики того, хто оцінює. Наприклад, менш зібраний викладач буде вище оцінювати учнів і студентів, які вирізняються високою організованістю, охайністю і ретельністю.

Помилки близькості — це тенденції ставити подібні за часом і місцем оцінки: наприклад, дуже важко після «2» поставити «5» і навпаки. Ця помилка дістає вияв у бажанні викладача, який приймає іспит, подивитися в заліковій книжці студента на попередні оцінки і врахувати їх при оцінюванні відповіді студента.

7. Логічна помилка — ця помилка виявляється у винесенні подібних оцінок різним психологічним властивостям і характеристикам, що здаються тому , хто оцінює, логічно пов’язаними: наприклад, перенесення викладачем оцінок за поведінку учня на оцінки за предмет — за однакові відповіді порушнику дисципліни і зразковому за поведінкою учням виставляють різні оцінки.

За статистичними даними, 2/3 педагогів роблять помилки центральної тенденції, 1/2 із третини, що залишилася — помилки великодушності, 1/2 із третини, що залишилася, ставлять занижені оцінки (помилки зверхності).

Звичайно, і позитивні, і негативні емоції багато важать у житті дитини. Позитивна емоція, пов'язана з оцінюванням знань, стимулюватиме досягнення більш високих навчальних результатів, негативна ж може в одних випадках здійснювати дезорганізуючий вплив на діяльність, а в інших – активізувати її, тобто спонукати до усунення перешкод.

     Безумовно, оцінюючи результати навчання, вчитель має дбати про домінування позитивних переживань, пов’язаних із оцінюванням знань Це важливо з таких  причин:

- по-перше, молодші школярі, як відомо, часто сприймають педагогічну оцінку як оцінювання власної особистості.

- по-друге, нагромадження позитивного емоційного досвіду в зв’язку з оцінюванням засвоєних знань є основою для розвитку навчально-пізнавальних мотивів;
- по-третє, педагогічна оцінка є основою для формування самооцінки школяра. Як відомо, учні початкових класів ще неспроможні давати об’єктивну оцінку якості своєї роботи чи особистості в цілому і судять про це на основі оцінок дорослих, передовсім учителів.

Психологи, вивчаючи роль самооцінки в пізнавальній діяльності, виявили, що особливого значення молодші школярі надають своїм інтелектуальним можливостям, оцінка таких можливостей дорослими їх дуже турбує. Жодна дитина, називаючи причини своєї недостатньо ефективної або низької успішності, не погоджується з утрудненнями в розумінні навчального матеріалу,  оволодінні навичками, прийомами мисленнєвої діяльності. Всі діти зазвичай вважають себе лінивими, неуважними, недисциплінованими, але ніхто не відносить свій неуспіх за рахунок недостатніх інтелектуальних можливостей.

Діти з адекватною самооцінкою, як правило, активні, винахідливі, з інтересом і самостійно працюють, прагнуть досягти успіхів у навчанні. Вони не бояться труднощів у вирішенні завдань, упевнені у тому, що власними силами зможуть досягти успіхів.

Неадекватна занижена самооцінка молодших школярів яскраво проявляється у їхній поведінці та рисах особистості. Такі діти вибирають найлегші завдання, у них підвищена самокритичність, вони не впевнені у собі, очікують  невдач, завжди переоцінюють інших. Для підвищення самооцінки їм дуже потрібна похвала, підтримка.

Діти із завищеною самооцінкою зазвичай перевищують свої можливості, результати своєї навчальної діяльності, особистісні якості. Як правило, вони вибирають важкі завдання, які їм не під силу, керуючись мотивом престижу. Вони не обов’язково розхвалюють себе, але залюбки бракують все, що роблять інші.

Таким чином, самооцінка виявляється не тільки в тому, як учень оцінює себе, але й у тому, як вони сприймають успіхи інших. У самооцінці дитини відображається не тільки її ставлення до своїх досягнень, а також прагнення і надії. Психологами давно доведено, що успішно діє й досягає результатів людина, у якої сформована адекватна висока самооцінка своєї особистості й менш успішні в житті, як правило, люди з низькою самооцінкою.
Учителі повинні дотримуватися дидактичних вимог щодо оцінювання знань, умінь і навичок школярів, це запобігатиме виникненню конфліктних ситуацій між учителями та учнями, їхніми батьками. Оцінка має бути об’єктивною, відображати дійсний рівень знань навчального матеріалу, передбаченого програмою. Неприпустимим є як завищення, так і заниження оцінок. Завищення викликає у батьків незадоволення, призводить до конфліктів. Шкідливе також заниження оцінок, зайва вимогливість під час оцінювання знань. У дітей втрачається стимул до навчання, вони часто заявляють, що вчитель оцінку "12" ніколи не поставить, а на "9" я й так відповім.

Диференційований характер оцінки потребує від педагога враховувати індивідуальні особливості учнів та специфічні особливості навчального предмета і навчального матеріалу. Для цього йому необхідно знати психологічні особливості психічних процесів, темпераменту кожного учня. Деякі вчителі схильні занижувати оцінки флегматичним, меланхолічним дітям, а холерикам завищувати. Однак шкільна практика свідчить, що зовнішня активність не завжди адекватна високому рівню знань,  малоактивні учні можуть добре знати навчальний матеріал, але бояться піднімати руку.

Стимулюванню навчальної діяльності учнів сприятиме використання методу заохочення, який виражається в різних видах емоційного ставлення до відповіді (погодження, підбадьорення, схвалення тощо). Наприклад: "Молодець!", "Дуже добре!", "Вже набагато краще, але не забувай про ...", "Ти стараєшся, тому в тебе обов’язково все вийде". Слід заохочувати дітей сором'язливих, пасивних, рідше і стриманіше – самовпевнених.
Оцінка має спонукати школяра краще вчитися. Вона має бути виставлена за знання конкретного матеріалу, а не за поведінку учня на уроках чи перерві.

Головний недолік оцінювання з погляду психолога — це можливий травматичний вплив на дитину. Педагогам добре відома напружена тиша в клас при оголошенні оцінок, сумне перегортання зошитів у пошуках отриманих балів. Усім педагогам доводилося спостерігати й реакцію, яку викликають оцінки в дітей: від неприхованої радості до сліз.
       Оцінка має великий вплив на поведінку молодшого школяра. Вона тісно пов'язана з такими психологічними характеристиками, як самооцінка, мотивація досягнення, тривожність, емоційної комфорт, взаємини з навколишніми, творчість

Слова педагога про дитину формують її самосприйняття. Кожний знижений бал зменшує в очах дитини її власну цінність. Не відокремлюючи себе від продукту своєї діяльності, у зниженій оцінці дитина бачить підтвердження, що вона погана. І тут включаються механізми психологічного захисту: якщо людина не успішна в одній галузі,  вона буде шукати успіху в іншій, іноді не найкращій (дворові компанії й т.д.). Від цієї захисної реакції на негативні оцінки дуже часто псується поведінка дитини. І, навпаки, при високих оцінках дитина відчуває себе здібною, тому всіма улюбленою — тим самим  формується висока самооцінка.

Оцінна діяльність педагога також може здійснювати вплив і на мотивацію досягнення. Мотивація досягнення — це прагнення до поліпшення результатів, незадоволеність досягнутим, наполегливість у досягненні своїх цілей.
Ідучи в школу трепетним першокласником, кожна дитина бачить себе відмінником і на початку навчання щиро прагне ним стати. Однак якщо вчитель — прихильник строгості при виставлянні оцінок, уже в молодших класах школяр розуміє, що в нього нічого не вийшло, якийсь час горює ... і вирішує махнути рукою. У такої дитини потреба в досягненні мети не сформується, тому що досягати чогось будь-яка людина прагне тільки при позитивній оцінці своєї діяльності

Шкільна тривожність, яку психологи часто виявляють в учнів, також прямо пов'язана з оцінюванням і оцінками. Причому тривожним може бути і відмінник, і двієчник. Дитина може боятися не відповідати очікуванням навколишніх, іноді виникає страх самовираження, страх перед конкретним учителем, з ім'ям якого пов'язаний негативний досвід. Найбільший страх у школі — це страх перевірки знань.

Величезний вплив оцінювання здійснює на розвиток творчих здатностей дитини. Дуже часто дитина мисляча нестандартно зіштовхується в школі з нерозумінням: "Тобі що, більше всіх треба", — кажуть їй однокласники; "Ти робиш не так, як всі, й не так, як я вимагаю" — говорить учитель. Результат, що відрізняється від стандарту, далеко не завжди заслуговує високої оцінки. Природно, незабаром учневі стає зрозуміло, що процес гарний, якщо він призводить до одержання гарної оцінки. Тим самим закладаються основи стилю поведінки, при якому головне — ціль, а засоби її досягнення другорядні, причому стандартні — кращі. Не можна навчати не виховуючи. Адже закладена в школі мотивація основної діяльності визначає якість усього наступного життя. Від такої мотивації залежить, чи буде людина робити свою роботу тільки за зарплату або, виходячи із внутрішньої мотивації, розкриється на повну силу своїх можливостей.
І, нарешті, значний вплив чинить оцінювання на взаємини дітей з навколишніми. Оцінки можуть бути й причиною високого й низького авторитету серед однолітків, джерелом конфлікту. Якщо дитина не може набути авторитету серед однолітків за допомогою гарних оцінок, вона може самостверджуватися в колективі за рахунок негативних вчинків або поганої поведінки.

          Комунікативний фактор педагогічної оцінки дуже важливий. Про що запитує батько своє чадо, що повернулося зі школи? — про оцінки. Про що найбільше говорить учитель, повідомляючи результати перевірених робіт? — про оцінки. Оцінки перетворилися на мову, зрозумілу всім. Здавалося б, як засіб комунікації оцінка має чимало позитивних якостей. З іншого боку, таке спрощення загрожує втратою основного змісту спілкування батьків і педагога.
Виходячи зі сказаного вище, варто підкреслити, що в руках учителя - велика сила, що може рухати вперед розвиток особистості та удосконалювати чи виправляти поведінку дитини, змусити її вірити у свої сили, а може й знищити. Тому особливу важливість здобуває психологічний аспект оцінювання

Може виникнути питання: що ж тепер взагалі поганих оцінок не ставити? Ні, ставити іноді треба, але оцінки повинні бути об'єктивні. Існують психологічні фактори, які можуть вплинути на об'єктивність оцінювання:
а) При оцінюванні свою роль може зіграти негативна установка. Наприклад: до вас приходить новий учень, його колишній учитель розповідає вам про нього як про ледаря, дурня. І при оцінюванні дитини ви можете мимоволі спиратися на цю оцінку особистості дитини, що може знайти відбиття в оцінках.
б) Існує так званий "ефект ореола". Наприклад, дитина несимпатична зовні, неохайна, з неблагополучного середовища може в нашій свідомості зв'язатися з образом учня недосить здібного.        
       Є ще одне психологічне правило, що повинно стати законом для будь-якого вчителя: дитину слід порівнювати  тільки із нею самою, а не з кимось іншим.

      Стресовою ситуацією для дітей є контрольні роботи. Травматичний вплив, можна зменшити. Важливий психологічний настрой на роботу. Для цього іноді досить посміхнутися, зустрічаючи дітей біля дверей класу, тепло привітатися, висловити віру в їхні сили.

Щоб на шляху до взаєморозуміння з учнями не виникало перешкод, нам треба навчитися керувати своїми емоціями, які найчастіше стають джерелом міжособистісних конфліктів, неадекватних оцінних суджень.

На допомогу нам прийдуть думки В.О. Сухомлинського. Це й справді «педагогіка на завтра» для багатьох поколінь учителів. Розглянемо лише окремі роздуми Василя Олександровича щодо оцінювання навчальної діяльності учнів.

1. Не допускайте, щоб єдиною метою перевірки знань було — поставити учневі оцінку. Нехай якнайчастіше оцінювання знань поєднується з іншими цілями, передусім з новим осмислюванням, розвитком, поглибленням знань.

2. Ніколи не поспішайте з виставленням незадовільної оцінки. Пам’ятайте, що радість успіху — це могутня емоційна сила, від якої залежить бажання дитини бути хорошою. Турбуйтесь про те, щоб ця внутрішня сила дитини ніколи не вичерпувалася. Якщо її немає, не допоможуть ніякі педагогічні хитрощі.

3. Навчання, уроки, виконання завдань, постійне одержання оцінок ні в якому разі не повинні стати єдиною і всепоглинаючою міркою, якою вимірюється, оцінюється людина, а вона, маленька людина, сприймає, переживає цю оцінку, це щоденне вимірювання з особливою гостротою і вразливістю. Вона повинна на власному досвіді переконатися, що її вимірюють багатьма мірами, до неї підходять з різних боків.

4. В оцінці, що її дістає дитина за свою роботу, вона бачить власну працю, напруження зусиль; навчання приносить їй моральне задоволення, радість відкриття. Взаємна доброзичливість учителя й учня при цьому поєднується із взаємним довір’ям.