Животовська Лідія Миколаївна,

вчитель початкових класів

Уманської загальноосвітньої школи

 І-ІІІ ступенів №11 ім. М.П.Бажана

 Уманської міської ради Черкаської області

Основи гуманно-особистісного підходу до навчання першокласників

Оновлення змісту і навчально-методичного забезпечення нового етапу розвитку початкової освіти здійснюється послідовно і дуже швидко.

Зараз актуальним є обговорення концепції другого покоління Державного стандарту загальної початкової освіти.

2012 рік є особливим для  початкової школи. Саме з 1 вересня цього року розпочнеться поступове впровадження  нового Державного стандарту початкової загальної освіти та нових навчальних програм для початкової школи.

Як правило, увага вчителів зосереджується на предметних результатах навчання, досягнення яких здійснюється через поурочні та тематичні цілі засвоєння учнем конкретного навчального матеріалу. Безумовно, це дуже важливо, але недостатньо з огляду на те, що кожен молодший школяр має бути достатньо навчений і розвинений як для свого щоденного поступу, так і передумов успішно вчитися в основній школі.

Звичайно, що не все у цій складній і благородній справі залежить тільки  від учителя і оновленого змісту. Адже кожен досвідчений педагог підтвердить, що міра успіху значною мірою визначається складом учнів класу, їх здатністю вчитися.Та методична майстерність вчителя вміє творити чудеса.

При всій винятковій важливості завдань, які стоять перед початковою школою, не можна забувати, що вчитель має справу з людиною, яка переживає бурхливий період становлення нервової системи.

«Навчання не повинно зводитися до безперервного нагромадження знань, до тренування пам’яті, до зубріння, яке отупляє, одурманює і нічого не дає, крім шкоди, для здоров’я і для розумового розвитку дитини.»,[1] - навчає В.Сухомлинський. Він поставив собі за мету домогтися того, щоб навчання було частиною багатого духовного життя, яке б сприяло розвитку дитини, збагачувало її розум.

Сучасному вчителю, який у новому навчальному році візьме першокласників слід керуватися у своїй роботі принципами гуманної педагогіки.

Гуманна педагогіка – це велика мудрість, у якій стверджується педагогіка світла. Гуманна педагогіка – це та, яка може наблизити дитину до пізнання самих себе. Обов’язок вчителя– дати радість пізнання. Учитель – творець, який дозволяє дитині відкрити самого себе. Він віддається безкорисливо, щоб продовжити себе у своїх вихованцях, дати їм крила для польоту у життя.

Учитель  повинен стати носієм Світла. Народна мудрість говорить, що у справжнього вчителя уроки не для дітей, а з дітьми. Це вони, справжні вчителі, доторкаючись душі маленької людини, намагаються не поранити, не образити, обережно виростити, допомогти реалізувати себе у житті, ввійти у нього якомога чеснішими, добрішими, впевненішими.

Гуманна педагогіка визначає характер вчителя у трьох якостях: доброта, щирість, відданість.

У своїх працях з педагогіки, особливо в останніх «Без серця, що зрозумієм», «Посмішка моя, де ти?», «Чому не прожити нам життя героями духу», «Істина школи» Ш.О.Амонашвілі стверджує, що гуманно-особистісна педагогіка заснована на класичній формулі: дитина не тільки готується до життя, але вже живе...

Сутність гуманної педагогіки полягає у турботі про долю Кожної дитини, про долю людства. Ми, вчителі, відповідаємо за дітей перед совістю і суспільством.

В основі гуманної педагогіки тези: «Вищий духовний світ – це реальність. Душа кожної людини безсмертна і спрямована до вдосконалення. Земне життя – це лише відрізок шляху вдосконалення. Звідси і принцип, який є стрижнем освітнього процесу в школі Життя: розвивати і виховувати в дитині життя за допомогою самого життя.

Гуманна педагогіка побудована на класичній педагогіці Коменського, Песталоцці, Руссо, Пирогова, Ушинського, Макаренка, Сухомлинського та ін.

Творець і класик педагогіки Я.А.Коменський сказав, що педагогіка – універсальне мистецтво вчити всіх і всьому. А класик педагогіки К.Д.Ушинський, що педагогіка не є наукою, вона – найвище мистецтво, яке знає людство.

Гуманний вчитель перетворює кожну зустріч з дитиною на радість відкриття світу і себе. Дуже важлива атмосфера радості та любові на уроках.У школі має бути вчитель, в якого можна черпати знання, як воду з криниці, який вміє дослідити душу дитини і серцем дійти висновку: добро має панувати у школі і ніякої байдужості.

Оновлення цілей, змісту, методичного забезпечення початкової освіти відкриває перед учителями 4-річної школи суттєво збагачені можливості для навчання, виховання і розвитку молодших школярів на засадах гуманної педагогіки. За останні роки у шкільній освіті виразніше  утверджується особистісно орієнтований підхід до виховання і розвитку учнів, як вияв практичного втілення гуманної педагогіки. Це передбачає зосередженість навчально-виховного процесу на потребах кожної дитини, всебічне вивчення і врахування індивідуальних особливостей вихованців, співпрацю всіх учасників навчально-виховного процесу.

Щоб педагогічний вплив на молодших школярів був ефективним, маємо подбати про такі умови навчально-виховної взаємодії:

·гуманність навчально-виховної взаємодії;

·цілісність і системність навчально-виховного процесу;

·особистісну спрямованість навчання і виховання;

·дійову співпрацю вчителів, які працюють у конкретному класі;

·взаємну узгодженість вимог школи і батьків до виховання і розвитку дитини.

Розбудова нашої держави на засадах демократії вимагає переходу до нового типу гуманістично — інноваційної освіти, спрямування її на розвиток культурного, інтелектуального, духовного потенціалу особистості.

Основна увага вчителя має приділятися гуманності в практичній взаємодії з учнем. Недопустиме жорстоке ставлення у спілкуванні з дітьми, невідповідні провинам покарання, сварливість, безперервні механічні заняття, без будь-яких проміжків, які необхідні для відпочинку. Спілкування педагога з вихованцем має бути зігріте теплом душі вихователя, його щирою турботою. Учитель повинен володіти терпінням і спокоєм в постійних пристосуваннях до характеру вихованців та у своїй роботі використовувати Педагогіку, адже «її призначення високе і священне: вона повинна сприяти утворенню в вихованцеві людини-Християнина»[2]

Гуманністю має вирізнятися і мета виховання, котра  полягає в гармонійному розвитку всіх сил особистості, коли фізіологічні, естетичні, розумові, моральні та релігійні потреби дитини задоволені повною мірою.

Індивідуальний підхід є невід'ємною складовою частиною гуманної педагогіки. Кожен учень має індивідуальні особливості, з якими необхідно рахуватись,  і, відповідно, в залежності від індивідуальності, кожна дитина повинна по-різному виховуватись.

Слід також пам’ятати про проблему перевантаження дітей у навчанні.Домашні завдання не повинні забирати  дозвілля дітей. Позакласний час необхідно використовувати не тільки для приготування уроків, а також для дозвілля.

Щастя людини в значній мірі залежить від успішності її соціалізації, тому  М. Олесницький звертає окрему увагу на пристосування дітей до соціальної дійсності. Для дитини школа має бути підготовкою і перехідною сходинкою до життя в суспільстві.

У процесі спілкування з дитиною слід виявляти до неї любов, доброту, чуйність, емпатію, а з іншого – в оптимістичній гіпотезі по відношенню до вихованця, а саме: у визнанні основ добра в серці кожної дитини. Таке ставлення вчителя до учнів створює умови для формування у школярів гуманності як вершини їхньої моральності.

Педагогу необхідно індивідуалізувати навчально-виховний процес, найголовнішою умовою якого має бути вивчення природи учня. Це вивчення повинно бути ретельним і всебічним, щоб не вважати добре в дитині злим, а досконале — недосконалим. Учителю слід уважно спостерігати за учнями у процесі їх навчальної та ігрової діяльності. Педагогу необхідно буде “то заохочувати, то вгамовувати душевні пориви, то зосереджувати вихованця, то розважати його, то зігрівати, то охолоджувати його серце і тільки безпосереднє знайомство з індивідуальними властивостями вихованців може керувати ним в цьому випадку”.[5]

Педагогічний процес  має бути гуманістично орієнтованим і істинний гуманізм повинен засновуватись на християнських ідеалах, бо тільки з появою в світі Христа Спасителя «людина починає розуміти всю велич своєї природи. Гідність і значення людини відкривається в ній самій, а не поза нею, оскільки, незалежно від свого становища на землі, вона разом з іншими людьми, своїми братами, має велику ціну в очах Бога».

Використані джерела

 1.Вибрані твори: в 5-ти т.- К.: Рад.шк., 1977. – Т.3. – С.101-102.

2. Гогоцкий Сильвестр. О развитии чувствовательных способностей. /Сильвестр Гогоцкий. // Журнал Министерства народного просвещения.  - 1855. -№10. -С. 30-51.

3. Олесницкий М. А. Курс педагогики. Руководство для женских институтов и гимназий, для высших женских курсов и для всех, занимающихся воспитанием детей / М. А. Олесницкий. — К., 1885 — 1887. — Вып. 2: теория обучения, — 1885. — 280 с.

4. Олесницкий М. А.  Программа лекций по педагогике, преподавания студентам ІІІ курса Киевской духовной академии в течении 1889 — 1890 уч. г. / М. А. Олесницкий. // Программы  предметов, преподаваемых в академии за 1889 — 1890 уч. г. — ЦДІАК України. — Ф. 711. — Оп. 3. — Стр. 1955. — Арк. 129 — 130.

5. Юркевич П. Д. Курс общей педагогики с приложениями. / П. Д. Юркевич. —М.: Типография  Грачева, 1869.  — 404с..