НВК

«УМАНСЬКА МІСЬКА ГІМНАЗІЯ-ШКОЛА ЕСТЕТИЧНОГО ВИХОВАННЯ»

УМАНСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ДОПОВІДЬ

«ВИХОВАННЯ ЦІННІСНОГО СТАВЛЕННЯ ДО
ПРИРОДИ  В УЧНІВ ПОЧАТКОВИХ КЛАСІВ»

Підготувала

вихователь ГПД

СЕМЕНКО  Т.А.

2017

Екологічне виховання молодого покоління сьогодні, як ніколи, є надзвичайно актуальним. Нині науковці визначають істинне призначення людини - бути органічною часткою природи, жити і діяти за її законами. Перетворення навколишнього середовища має здійснюватись не стихійно, а з урахуванням об'єктивних законів природи, прогнозуванням побічних впливів. Таке може забезпечити тільки людина, вихована  у повазі до життя, яка усвідомила універсальну цінність природи, необхідність раціонального використання її ресурсів і готова брати активну участь у розв'язанні екологічних проблем. Роль навчальних закладів  у підготовці такої людини незаперечна. Тому завданням сучасної школи є виховати в кожного учня  свідоме ставлення до  природи, почуття відповідальності за довкілля як загальнолюдську цінність. В Концепції національного виховання зазначається, «що формування екологічної культури, гармонійних відносин людини і природи посідає в Україні особливе місце. Це викликано багатьма причинами, насамперед високим рівнем радіаційної, хімічної забрудненості навколишнього середовища. Тому нашим дітям украй  необхідні відчуття відповідальності за природу як національну і загальнолюдську цінність, основу життя на землі, господарські,  гуманні принципи природокористування». Загальні орієнтири розвитку екологічної освіти і виховання визначені у Державній національній програмі „Освіта" (Україна XXI століття), Концепції екологічної освіти України. Концепції національного виховання дітей та молоді в національній системі освіти, Концепції громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності, Національній  програмі виховання дітей та учнівської молоді в Україні.  Зокрема в Національній програмі виховання дітей та учнівської молоді зазначається, «що «важливою складовою змісту виховання особистості є ціннісне ставлення до природи, яке формується у процесі екологічного виховання і виявляється у таких ознаках: усвідомлення цінності природи в житті людини, самоцінності природи; почуття особистої причетності до збереження природних багатств, відповідальності за них: здатність особистості гармонійно співіснувати з природою, поводитись компетентно, екологічно безпечно; критична оцінка споживацько-утилітарного ставлення до природи, яке призводить до порушення природної рівноваги, загострення  екологічної кризи;  вміння протистояти проявам такого ставлення доступними способами,  активна участь у практичних природоохоронних заходах; здійснення просвітництво. Ціннісне ставлення до природи і сформована на його основі екологічна культура є обов'язковою умовою сталого розвитку суспільства, узгодження економічних, екологічних і соціальних чинників розвитку. На виховання в підростаючого покоління екологічної культури як необхідної якості свідомого громадянина звертається увага в Концепції громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності: „Громадянська зрілість підростаючого покоління включає дбайливе ставлення до природи що є справою як внутрішньодержавною, так і міжнародною. Це ставлення виявляється в особистій причетності і відповідальності за збереження і примноження природних багатств, вироблення вміння співіснувати з природою, в нетерпимості і
безкомпромісній боротьбі проти губителів природи, усвідомленні особливостей і основних екологічних Проблем навколишнього середовища." В. О. Сухомлинський писав:  «Пізнання природи, оволодіння знаннями про неї заховує в собі ще не використані досі можливості для того, щоб знання формували позиції людини - соціально-політичні, моральні, естетичні а ці позиції, по суті, є світоглядом в дії.
Природа не лише середовище навколо нас, а й всенародне добро і багатство, за яке відповідає кожен громадянин нашого суспільства - це червона нитка світоглядних переконань, від яких залежить громадянська позиція людини. Екологічна освіта і виховання є основою для формування людини з високим почуттям обов'язку перед суспільством, людини, здатної відстояти свою соціальну позицію в умовах, коли стан довкілля катастрофічно погіршується і гостро відчувається дефіцит культури населення. Тому одним із головних завдань сучасної педагогіки, безсумнівно, є виховання екологічної культури людини. Сучасні тенденції суспільного розвитку переконують у тому, що система екологічної освіти та виховання має відповідати динамічному розвитку світової цивілізації. Стало очевидним, що вирішення екологічних проблем залежить від екологічно освічених, гуманістично орієнтованих людей Для формування нового гуманно-морального ставлення до природи потрібно розвивати екологічну свідомість та мислення школярі, практичний досвід раціонального природокористування, вміння приймати екологічно доцільні рішення у майбутній професійній діяльності. Однією з умов успішної організації екологічного виховання школярів є чітке визначення його мети. Головною метою екологічного виховання має стати - формування екологічного світогляду, мислення, - здатності до системного аналізу екологічних проблем і творчого їх розв'язання. Кінцевою метою екологічного виховання є: - формування особистості з високим рівнем екологічної культури стрижнем якої є система суспільно важливих цінностей. Складовими екологічної культури є екологічна свідомість, екологічні переконання, екологічний світогляд, готовність до екологічної діяльності, відповідальне ставлення до навколишнього середовища. Екологічна культура виступає як складова загальної культури особистості, що проявляється в конкретних знаннях, уміннях і навичках, свідомій
екологічній поведінці, діяльності, відповідальному ставленні до охорони природи і є результатом екологічного виховання й формування екологічного світогляду.

Відповідно до Концепції екологічної освіти України формування екологічної культури особистості включає виховання розуміння сучасних екологічних проблем держави і світу, усвідомлення їх важливості, актуальності і універсальності, відродження кращих традицій українського народу у взаємовідносинах з довкіллям, виховання любові до рідної землі: формування усвідомлення безперспективності технократичної ідеї розвитку й необхідності заміни її на екологічну, яка базується на розумінні єдності всього живого і неживого в складно-організованій глобальній системі гармонійного співіснування й розвитку: формування розуміння необхідності узгодження стратегії природи і стратегії людини на основі ідеї універсальності природних зв'язків, подолання споживацького ставлення до природи; розвиток особистої відповідальності за стан довкілля на місцевому, регіональному, національному і глобальному рівнях,
вміння прогнозувати особисту діяльність і діяльність інших людей та колективів;  розвиток умінь приймати відповідальні рішення щодо проблем навколишнього середовища, оволодіння нормами екологічно грамотної поведінки, виховання глибокої поваги до власного здоров я та вироблення навичок його збереження. Загальноосвітньому навчальному закладу відводиться провідна і найважливіша роль у вихованні екологічної культури учнівської молоді. У початкових класах забезпечуються елементарні знання про природу та взаємозв'язки у ній, взаємодію і взаємовплив людини і природи; розуміння погіршення стану навколишнього середовища внаслідок нераціональної господарської діяльності та особистої причетності до екологічних проблем:
розвиток ціннісного ставлення до природи як джерела задоволення естетичних, пізнавальних, рекреаційних та інших потреб особистості: формування елементів здорового способу життя та навичок екологічно доцільної поведінки. Хочу звернути  увагу на слова видатного радянського педагога Шалви Олександровича Амонашвілі: «Різні цінності, знання, морально-етичні норми не доходять до дітей у стерилізованому вигляді, а несуть у собі особистісні риси вчителя, його оцінки, ставлення, його світогляд. Для дитини   знання не існують без учителя і якщо малюк полюбить свого вчителя, то значить  потягнеться і до знань. Якщо він не долюблює вчителя, боїться його, не бачить   у ньому друга, то навчання втрачає для нього всяку цінність. Завоювати любов дітей – пекуча турбота першого (і всього  наступного) вчителя, тому що тільки через любов до свого вчителя дитина входить у світ знань і засвоює моральні цінності суспільства». Тож – одне з центральних місць у навчально-виховному  процесі займає  творча індивідуальність педагога. Здатність управляти цим процесом – свідчення високого інтелектуального  й духовного рівня вчителя, його  професійної компетентності.

Любов до природи слід виховувати з раннього дитинства. "Дітей, що не вміють ще ходити, - писав Г. Ващенко, - треба частіше виносити на свіже повітря, щоб вони могли бачити рідне небо, дерева, квіти, різних тварин. Все це залишається в дитячій душі, осяяне почуттям радості, і покладе основи любові до рідної природи".

Педагоги і батьки усвідомлюють важливість навчання школярів правилам поведінки в природі. І чим раніше починається робота з екологічного виховання учнів, тим більшою буде її педагогічна результативність. При цьому в тісному взаємозв'язку повинні виступати всі форми і види навчальної і позакласної діяльності дітей

Видатний педагог В. О. Сухомлинський надавав особливе значення впливу природи на етичний розвиток дитини. На його думку, природа лежить в основі дитячого мислення, відчуттів, творчості. Він неодноразово відзначав, що сама природа не виховує, а активно впливає тільки на взаємодію з нею. Щоб дитина навчилася розуміти природу, відчувати її красу, потрібно прищепити їй це з раннього дитинства.

Свідоме й бережливе ставлення до природи маємо формувати з дитинства у сім'ї та школі, за умови активного формування екологічної культури та накопичення систематичних знань у цій галузі. Екологічне навчання і виховання – це психолого-педагогічний процес, спрямований на формування у людини знань наукових основ природокористування, необхідних переконань і практичних навичок, певної орієнтації та активної життєвої позиції в галузі охорони, збереження і примноження природних ресурсів.

Загальноосвітня школа покликана виховувати у школярів любов до рідного краю, навчати основ охорони навколишнього середовища, науково обґрунтованого використання природних багатств.

У групах  продовженого дня  природоохоронна освіта учнів здійснюється в різних напрямках: на виховних годинавх, заняттях гуртків, під час проведення екскурсій, у процесі суспільно корисної праці.

Оскільки для молодших школярів найдоступнішим є емоційно-естетичне сприйняття природного середовища, то педагогу необхідно знати способи злиття емоційних почуттів у ставленні до природи з пізнавальними завданнями щодо її вивчення і практичними діями з охорони. Дуже активною формою організації природоохоронної діяльності учнів 1-4 класів є екскурсії, під час яких у них формуються позитивні установлення, навики спостережливості, орієнтації у позитивних і негативних явищах в природному середовищі, емоційно-естетичного сприйняття відповідальності за її стан. Під час сезонних екскурсій у природу акцентую увагу дітей на характерних ознаках кожної пори року, формую почуття прекрасного, любов до рідного краю, навички грамотної поведінки в природі, оцінки позитивних і негативних дій людини стосовно навколишнього середовища.

Екологічні знання природничого циклу включають знання про захист навколишнього середовища від забруднення промисловими і побутовими відходами. Забруднення атмосфери сьогодні – один із найважливіших факторів, що обмежують життя і діяльність людини.

Формування екологічної культури, екологічної свідомості школярів – це життєва потреба сьогодення. В позаурочний час ми робимо все необхідне, щоб природа стала для дітей відкритою книгою, якою б вони уміли користуватися. Тому дуже важливо довести школярам, що причиною екологічних негараздів у наш час є не технічний розвиток людства, а зневага до законів природи, людська байдужість.

Екологічна освіта і виховання мають ґрунтуватися на поєднанні емоційного та інтелектуального сприйняття природи з практичною природоохоронною діяльністю учнів. Зокрема: підгодовування птахів взимку, озеленення території школи, класу, догляд за рослинами, заготівля насіння декоративних та лісових рослин, очищення джерел тощо. Такі суспільно значущі справи привчають дітей вже з раннього віку цінувати природу, вносити посильний внесок у її збереження, бути творцями, а не руйнівниками чи споглядачами. У нашій школі батьки активно співпрацюють з учителями, разом виховуючи й навчаючи дітей.

Оберігаймо красу дитячої душі. Потреба в красі і доброті у дитини простежується з перших днів її життя. Малюк тягне ручки до красивої іграшки, посміхається у відповідь на лагідний мамин голос. Звідки у дитини таке бачення навколишнього світу? Відповіддю можуть бути слова литовського поета Е. Межелайтіса: "Справжню красу сприймає лише чиста, прекрасна душа. Душа дитини…". Як важливо, аби дитяче сприйняття краси збереглося на все життя, бо все, до чого доторкнулося серце в дитинстві, залишається з людиною на завжди.

А й справді, хіба ж не мистецтво і природа пробуджують у дітей уміння відчувати гармонію і красу, формують глибину почуттів, навчають радіти, захоплюватись, співпереживати, породжують добро в дитячих душах. Саме життя стверджує, що люди, які навчені з дитинства розуміти мову природи і по-справжньому її поціновувати, вміють створювати гармонію, красу і добро в будь-якій своїй діяльності, в різних життєвих ситуаціях, у стосунках з батьками і ровесниками, у судженнях, у взаєминах з усім навколишнім світом. А нам, дорослим, потрібно не спізнюватись навчити дитину жити за законами краси і добра, вічними чеснотами людства.

Перед педагогами стоїть важливе завдання – наповнити розум дитини, одухотворити її серце: навчити захоплюватися краплиною роси на троянді і красою березового гаю, солов’їною піснею і музикою квітучого саду, ніжною мелодією струмка. Тільки тоді, коли мова забарвлюватиме уяву, коли дитина по-справжньому замилується побаченим, - можна "висівати" слова, якими вона висловлюватиме почуття і враження.

Свої уроки В. О. Сухомлинський назвав мандрівками до джерела мислення і мови – до чудової краси природи.

Великий педагог радив відкривати віконце у світ краси слова поступово, щоб не перевантажувати розум дитини і не набридати їй.

Він говорив, що дитина – це, образно кажучи, квітка, краса якої залежить від догляду за рослиною. Піклуватися про красу квітки необхідно задовго до початку цвітіння. Але, на жаль, зустрічаються батьки, які, даючи життя дитині, вважають свою місію завершеною, а що з цієї дитини вийде – нехай про потурбується хтось інший.

У дитинстві формується людське коріння. Ні однієї людської риси природа не відшліфовує – вона тільки закладає, а відшліфовувати нам – батькам, педагогам, суспільству.

Необхідно так виховувати дітей, щоб вони дивилися на світ добрими очима, вміли берегти життя. Тільки тоді вони, змужніючи та прозріючи розумом і серцем, стануть справжніми людьми.